Моя історія карате почалась таки досить давно. В дитинстві , в класі другому я полюбляв дивитись фільми із серії "ЗОЛОТИЙ ВІК Кунгфу". І взагалі любі фільми на тему карате чи інших єдиноборств. Ну Батя побачивши це таке свого роду захоплення, взяв і записав мене на секцію карате. Це здається Шотокан був,але зара точно не пригадаю.
Короче таке моє свідоме, маю на увазі СВОЄ бажання ходити на тренування скоро десь ділось :), і то вже почалось т.с. з під палки.Ну але це нормально як для восьмирічної дитини.Папан не дав задню і я мусив ходити. Не знаю чи це правильно було з його боку.
Зараз, згадуючи ті тренування, починаєш замислюватись. А чому набридло, яка основна причина небажання займатись? Очевидно для дитини в такому віці важко відпрацьовувати одні і ті самі рухи та вправи, на одноманітних тренуваннях, кілька раз на тиждень. Для дітей потрібно урізноманітнювати цей процес.
Мені здається по цій причині багато дітей перекочувало в інші секції, такі як боротьба, кікбоксинг ( здається більше у нас не було куди :). Це є серйозний провтик багатьох тренерів з карате.
Закінчився мій перший порив в світ карате десь через рік чи півтора. Як це не по кіношному, мого тренера вбили, ходили слухи, що він був звязаний з мафіозними структурами.
От і заглохло карате в маленькому містечку.
Але це був не кінець :)...
Немає коментарів:
Дописати коментар